Самотність, шановні, надто непередбачувана річ,
Можна мати друга, кохану людину, Бога в кишені
Й бути шалено самотнім, коли наступає ніч,
Бути критично самотнім, тримаючи небо в жмені.
Самотність створили щасливі, щоб зловтішатися над людьми,
Щоб голосно реготати із їхніх терпких зітхань.
Самотність запхне вас із світла в холодні обійми пітьми,
Кине в глибоку криницю відчаю і страждань.
Друзів слова байдужі, коханих слова пусті,
Самотність пригрілась змією й чекає, щоби вкусити.
Сутінки самоти тут стали занадто густі,
Їх не спинити з часом, не здихатись, не спалити.
Бо ж самота, шановні, права вибору не лишає,
Лишає на роздуми, правда, кілька нещасних днів.
А потім приходить у сні, й з собою когось забирає
І щедро поїть бензином того, хто і досі у ній не згорів.